САНІТАРНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСУ COVID-19
Головань Оксана Іванівна,
адвокат, аспірантка
Державна установа «Інститут економіко-правових
досліджень імені В.К. Мамутова
Національної академії наук України»
м. Київ
В Україні проблеми забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя регулюється законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (санітарне законодавство). Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні [2].
Законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство) базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону, законів України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», інших нормативно-правових актів та санітарних норм.
Питанню про санітарно-епідемічне благополуччя населення у вітчизняній, зокрема у юридичній, науковій літературі приділялося недостатньо уваги. Такий стан дослідження проблемних питань довгий час пояснювався досить частковим, одностороннім врегулюванням цих відносин на законодавчому рівні. Так, до здобуття Україною незалежності на її території діяло радянське законодавство, що обмежувалося закріпленням санітарних вимог і компетенції санітарних органів. Таким чином, були врегульовані лише окремі, так би мовити, медичні аспекти санітарної безпеки. Сучасне вітчизняне санітарне законодавство складається з нормативно-правових актів (НПА) різної юридичної сили, офіційно прийнятих та введених в дію різними органами державної влади. Санітарне законодавство, як і будь-яке українське законодавство, підпорядковується загальним принципам побудови, а отже, спираючись на думку Рабіновича П. М., має дві основні структурні ланки, внутрішньо взаємопов’язані між собою:
– Субординаційна або ієрархічна (вертикальна) структура;
– Галузева (горизонтальна) структура [5, с. 26–27].
Проаналізувавши Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», можна зупинитися на ст. 28, якою передбачено, що особи які хворіють інфекційними хворобами підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб, та осіб які мали контакт з такими хворими в обов’язковому медичному нагляду та карантину. В 2020 році Україна стикнулася з пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з практики бачимо що дана норма є лише формальною, оскільки ця норма в повному обсязі не працює на практиці, оскільки на даний час не існує досить чіткого алгоритму виявлення контактних осіб; не всі особи, які хворіють інфекційними хворобам підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, тестування проводиться в досить невеликих об’ємах, органів які б здійснювати контроль з боку держави також фактично не існує або ці державні органи лише збирають статистичні дані: наприклад Центр громадського здоров’я МОЗ України.
Стаття 30 даного закону не діє, в частині встановлення карантино – обмежувальних заходів на території виникнення і поширення інфекційних хвороб. Урядом в березні 2020 року було прийнято рішення ввести карантин на всій території України, згодом був введений адаптивний карантин з зонуванням карантинних зон в залежності від росту захворюваності на певній території, але на жаль це не призвело зменшення росту захворюваності, оскільки органи місцевого самоврядування вже на місцях самостійно приймали рішення , щодо заборон і дозволів в даних карантинних зонах, отже відсутній нормативний акт , який б чітко регламентував алгоритм дій взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування з даного питання. Рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на рівні місцевого самоврядування, щодо дотримання заборон в кожній певній карантинній зоні на практиці не повністю реалізуються і вони носять скоріш рекомендаційний характер, хоча контроль за виконанням покладено на органи Національної поліції та управління Держпродспоживслужби, але аналізуючи тексти рішень можна зробити висновок, що чітких і ефективних рекомендацій щодо зупинення розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» немає. Для прикладу одне з рішень Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (територія, яка віднесена до червоної зони) : «рекомендувати сільським головам встановити на в’їздах і виїздах з населених пунктів таблички за написом «Лабораторно підтверджений випадок на COVID-19, Санітарна Зона, Карантин»; видавати пам’ятки особам , які були в контакті з хворими на COVID-19, що повинні перебувати на самоізоляції під підпис; рекомендувати органам національної поліції провести оповіщення населення території , де зафіксовані випадки захворювання на COVID-19». Тобто можна зробити висновок, що необхідно доопрацьовувати ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», щоб закон носив не тільки формальний характер, а містив і алгоритм дій (дорожню карту) органів державної влади та місцевого самоврядування на випадок пандемії.
Законодавством України про охорону здоров’я регулюється питання запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для населення.
Отже, органи місцевої державної адміністрації та регіонального і місцевого самоврядування зобов’язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Ще однією з гострих проблем є проведення лабораторних досліджень (тестувань) осіб, на жаль законодавчо теж не врегульовано,тому маємо досить велику проблему з вчасним тестуванням, коли результати отримуються через 14 днів. Необхідно закріпити питання на законодавчому рівні щодо створення хоча б однієї лабораторії (мобільної) в населеному пункті від 30 000 чоловік населення, оскільки на даному етапі лабораторії працюють тільки в обласних центрах.
В 2017 році Кабінетом міністрів України, було ухвалено рішення про ліквідацію Державної санітарно-епідеміологічної служби, ще пояснювалося тим, що служба надто корупційна та не виконує необхідних функцій. В ситуації, що склалася в зв’язку з пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», все ж таки вважаю, що необхідно створити орган з функціями на зразок СЕС, але в дещо видозміненому вигляді.
Після спалаху коронавірусу у світі Рада нацбезпеки і оборони України звернулася до Кабінету міністрів України з пропозицією відновити діяльність санітарно-епідеміологічної служби, але до цього часу лише прийнято рішення: «Тимчасово, до внесення змін до законодавства, уповноважити заступника Міністра охорони здоров’я здійснювати повноваження, які належать до компетенції головного державного санітарного лікаря України в частині повноважень з епідеміологічного нагляду (спостереження), а також повноважень щодо запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, окрім заходів державного нагляду (контролю) та надання документів дозвільного характеру», – зазначається у проекті постанови уряду.»
Тобто орган, який би здійснював епідеміологічний нагляд (спостереження), а також повноваження щодо запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій не існує і законодавчо не закріплено, рішення КМУ є тимчасовим кроком, а отже необхідно закріпити на законодавчому рівні статус епіднагляду та інструменти на реакції надзвичайні події.
Висновок.
Таким чином, проаналізувавши основні положення санітарного законодавства, можна зробити висновок, що воно потребує подальших досліджень, внесення змін (вилучення недіючих норм та розширення норм з алгоритмом дій) до ряду нормативних актів в зв’язку з пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», які в подальшому можуть бути сформовані в «Санітарний кодекс» для більш чіткої і зручної систематизації санітарного законодавства з врахуванням сучасного стану розвитку національної системи законодавства.
Література
- Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 29, ст. 228,Офіційний сайт Верховної Ради України [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text.
- Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 27, ст.218, Офіційний сайт Верховної Ради України [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4004-12#Text
- Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою підвищення спроможності системи охорони здоров’я України протидіяти поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 07.05.2020р., сайт Ліга Закон [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ips.ligazakon.net/document/view.
- Державна санітарно-епідеміологічна служба України. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. dsesu. gov. ua / ua.
- Основи загальної теорії права і держави: навч. посібник для студ. спец. «Правознавство» / П. М. Рабінович; Львівський держ. ун-т ім. «Франка. – 3. вид., зі змінами й доп. – К.: [б. в.], 1995. – 172 с.
- Санітарне законодавство // Юридична енциклопедія: [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] – К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. – Т. 5: П–С. – 736 с.
- Власик Л. І. Проблемні питання санітарно-епідеміологічної експертизи в Україні / Л. І. Власик, С. Є. Дейнека, М. М. Тураш, К. В. Халаїм, М. М. Мусурівська; Державне підприємство «Науково-дослідний інститут медико-екологічних проблем МОЗ України», Буковинський державний медичний університет [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. rusnauka. com / 15_APSN_2010 / Medecine / 67890. doc. htm.